Мій дух приходить до мене 
   десь раз на рік... зп'яну...
Тому я сиджу кожен день,
   п'ю вино та палю маріхуану...
А він приходить до мене зранку,
   коли грошей вже нема,
І каже мені: "Чува-а-а-ак!
   почни все спочатку!!!"

Ніч... на небі зорі ніби сяють,
І місяць серп свій вигина'...
Але чогось не вистачає -
Кохана поруч, є вино,
   свічки горять... та все одно,
Якась ніяка літня ніч,
І десь в пітьмі горланить сич...

Стоїть напівпорожня пляшка,
Недопалки лежать в бокалах...
Кохання наше на підлозі -
Вино б'є в голову,
   і ми не взмозі вже зупинитись...
Яка прекрасна літня ніч,
А за вікном співає сич...

Суспільство наклало свій мораторій...
На власну культуру - літературу:
   поезію, прозу, і навіть на мову...
Ми ж бо тепер - Европа!
Така от... жопа...

Ми мали те затхле суспільство,
Під пісні Хендрікса,
             Джоплін,
                Морріссона...
Під впливом дона Хуана,
Психотропним життям...
Революція...
   сексуальна...
      то так...
         еволюція... звичайна...

Дарвін правий був - макака ніколи,
   не зрозуміє, про що мріяв Пушкєн
Вона скаже: "Лайно!" і піде геть!
Туди, де побільше банани!
  Банани від Гучі!
  Кокоси Дольче-Габбана!
А я мрійливо сижу, палю маріхуану...

Макака сяде в автівку,
Знайде клаксон, і все...
"Я КОРОЛЬ ДОРОГИ!"
А ти йди шкутильгай...
І читай Фрідріха Ніцше...

Ом-Мані, Ом-Мані, Бхарго Девасья Дхімахі*

Колись янголи мали крила...
Літали небом серед хмар,
І падали зірками
   за нічний обрій...
Бажаннями вертались,
   здійсненням мар...

Колись янголи мали крила...
А зара носять довгі плащі,
За якими ховають
   те, що лишилось...
Від польотів нічних,
   і здійснених мрій...

Колись люди були як янголи...
Вони літали у своїх снах,
І бажання свої
   несли в реальність...
Зірки рахували,
   ворожили на пелюстках...

Колись люди мали крила...

Щастя... це краплина пристрасті,
Помножена на три тонни бажання...
Це все сподівання
   На краще...
Асоціальні типи в соціальних мережах,
Ніби то брешуть... кому брешуть?
Грішать на ближніх своїх
   Їхні мережі...
А вірус H1N1 свиней не лікує,
І життя він тобі не отруїть...
Минуле... майбутнє...
   До чорта всі будуть...
Напитись всім кодлом,
І стати свинями,
Щоб не боятись
Поросячої зарази...
Он де щастя - лежить під парканом,
Без грошей, без даху, весь... п'яний...
І не боїться, що десь там,
За окіяном,
Якийсь фермер лежить
І дригає копитами...

Лао Цзы. Дао Де Цзин (Книга пути и благодати)

Щиро Ваш, Даждьбог Сварожич

Колись у серці грала музика,
Така тендітна іноді,
   Спокійна...
Та потім жвава сильно,
Так, ніби сотні барабанів,
У повній тиші вибухали...
І знову в серці
   Тиша наступала...

Лиш ноти іноді гітарні,
Такі знайомі ще з дитинства,
   Приємні...

Ми йшли маршем по життю,
Вибиваючи з-під ніг,
   Ритм серця,
      Що ніби зтих...
Колись у музиці ми чули серце,
Любляче, тендітне,
Від тих мелодій на душі
   лиш сміх...
Радісний, приємний...
Колись у музиці ми чули сміх...
І дощ...
   і сонце...
      і веселку...
І музика була для всіх...
Така весела...

Колись у серці грала музика,
Колись у музиці ми чули серце...